Рано-вранці співробітники НКВС вривалися у будинки, наказували напівсонним, переляканим людям (переважно літнім, жінкам та дітям) збиратися. Часто на збори відводилося від кількох хвилин до пів години, із собою дозволялося брати деякі особисті речі та продуктів харчування на один-два дні. Абсолютна більшість майна залишалася і пізніше була конфіскована радянською владою, також було зафіксовано численні випадки мародерства. Протягом двох днів киримли звозили до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя і Сімферополя, звідти ешелонами, пристосованими для перевезення худоби, їх відправляли на схід. Більшість примусово переселених потрапили до Уралу, Узбекистану і в сусідні з ним райони Казахстану й Таджикистану. Киримли розміщували у спецпоселеннях, фактично — трудових таборах, де людей використовували як безоплатну робочу силу. Під час примусового виселення і в перші роки після переселення від голоду і хвороб за різними оцінками загинуло біля 46% депортованих.
У 2015 році Верховна Рада України визнала депортацію 1944 року геноцидом кримськотатарського народу.
Більш детально про цю трагічну подію та боротьбу кримськотатарського народу за повернення на батьківщину можна дізнатися, подивившись урок історії України на за покликанням: https://youtu.be/0RLGDfn4jMQ
