Сьогодні день народження старшого солдата Сергія Гаврилюка, старшого стрільця 30-ї окремої механізованої бригади, кавалера ордена «За мужність» III ступеня (посмертно).
Службу проходив у 30-ій окремій Новоград-Волинській механізованій бригаді. З початком російської агресії проти України, його підрозділ було відправлено в зону проведення АТО.
Останній бій Сергія Гаврилюка відбувся 27 липня 2014 року поблизу села Петрівці Шахтарського району Донецької області. Це був бій за стратегічно важливу висоту Савур-Могила
Його мама, Оксана Леонідівна, й досі вірить, що син живий і обов’язково повернеться в рідну домівку.
Мріяла, дожити б до весни…
(присвята Сергію Гаврилюку)
Мріяла, дожити б до весни…
Сніг зійде, турботи, тепле літо. Там зазеленіють ясени, Хочеться на сонечку погрітись.
Так набрид уже отой мороз,
Що вітрами стукає у шибку. Все здається, що приходив хтось… Мо’ Сергійко? Не заснуть до ранку.
Через ліс дорога до села В’ється сіра стрічечка безкрая. Про свою біду розповіла, Матінко Маріє Пресвятая.
Все молю Тебе я день і ніч, Щоб хоч звістку дав мені синочок. Ось біжить малесенький навстріч, І сміється дзвінко, мов дзвіночок.
Це йому всього тридцять один, Бо Сергій сьогодні народився. Ні дзвінка всі роки, ні новин… Тільки раз чи два у снах наснився.
Виглядати буду край села, Чи не йде дорогою синочок. Он дивись, калина зацвіла, Бурячків посіяла рядочок.
Як прогнати з серця люту дрож? Підкажи, як жити мені далі? Хай би жив мій любий син також!.. Не потрібні ордена, медалі.
І куди подіти ці думки, Що горять у серці наче ватра? Гляну в небо пильно з-під руки: Може вже й надіятись не варто,
Що живий, озветься і прийде?
Господи, життя таке примхливе!.. (Скрізь шукали… та нема нігде) І не всі живуть у нім щасливо.
Музей пропаганди, Віра Кухарук
